НЕПОМА́ЛУ, присл., розм. Сильно, добре, надто. [2-й козак:] Вони мене дивують непомалу: Як можна так прожити, як вони — Серед степів, без хати, без родини (Сам., II, 1958, 34); Ой з-за гори, ой да з-за лиману Та віє вітер непомалу (Стельмах, II, 1962, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 361.