НЕПОКІ́Й, ко́ю, ч. Те саме, що неспо́кій. З боязню й непокоєм у серці слідкувала мати за кожним словом і рухом сина (Кобр., Вибр., 1954, 13); З душею, повною переживань і непокою, ходив Цзі по шляху, збираючи паливо (Досв., Гюлле, 1961, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 359.

Непокій, кою, м. Безпокойство, смущеніе, тревога. Красне личко серцю непокій. Ном. № 8917.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 554.