НЕПОКАЗНИ́Й, а́, е́.
1. Який нічим не виділяється серед інших, не приваблює своїми зовнішніми рисами; непривабливий. — А що вона на вид непоказна — на те не дивіться: вам треба робітниці — а вона у нас звикла усе робити (Мирний, І, 1954, 64); Будинок на вулиці Куліша був сірий, одноповерховий, зовсім непоказний (Вільде, Сестри.., 1958, 312); Може здатися дивним, що ця непоказна на вигляд деталь забирає стільки уваги та коштів (Ком. Укр., 1, 1966, 67).
2. перен. Який не заслуговує схвалення; незавидний. Життя його — черстве, непоказне, немов якась страшна покута (Кол., На фронті.., 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 359.