НЕПОЗБУ́ТНІЙ, я, є, розм. Від якого важко звільнитися. В непозбутньому горі плакала жінка під хатою (Довж., І, 1958, 283); На його [казаха] виснаженому обличчі лежала печать непозбутньої журби (Жур., Опов., 1956, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 359.