НЕПОДІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який не ділиться, не розпадається на частини. Це ж вони [греки] назвали найдрібнішу часточку речовини "атомос", тобто неподільний, вважаючи її остаточно неподільною (Рибак, Час.., 1960, 171); // Який не підлягає поділу, перебуває у спільному володінні, користуванні і т. ін. І. І. Срезневський зазначає, що мова є неподільною власністю всього народу (Мовозн., XIII, 1955, 18); У кожного своя мова — рідна, колискова; та у всіх Вітчизна спільна, вічна, неподільна (Тер., Правда, 1952, 29).

Неподі́льний фонд — грошовий фонд сільськогосподарської артілі, який не підлягає розподілові між колгоспниками, а служить для розширеного відтворення громадського господарства та поліпшення культурно-побутового обслуговування колгоспників. Колгоспи значну частину коштів неподільних фондів можуть використати на купівлю машин (Колг. Укр., 4, 1958, 5).

2. Який становить собою нерозривно зв’язане єдине ціле. Ботев-революціонер і Ботев-поет — неподільні (Рильський, III, 1956, 321); У своїх ліричних віршах В. Сосюра виражає почуття неподільної злитості людини з світом прекрасної природи (Іст. укр. літ., II, 1956, 410).

3. Який повністю охоплює що-небудь; повний. Велика Жовтнева соціалістична революція поклала край неподільному пануванню капіталізму на земній кулі (Ком. Укр., 10, 1965, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 358.