Про УКРЛІТ.ORG

непогамовний

НЕПОГАМО́ВНИЙ, а, е.

1. Якого не можна стримати, угамувати, заспокоїти. Ось такою чіпкою та цупкою, міцною та непіддатливою видається їй і ця непогамовна Тоня Горпищенко (Гончар, Тронка, 1963, 171); До хати їх [дітей] запрошує [Т. Шевченко] й за стіл Садовить ту юрбу непогамовну (Мал., Віщий голос, 1961, 42); // Який не знає втоми; невтомний. Непогамовний збирач чого-небудь; Непогамовний борець проти чого-небудь.

2. перен. Дуже сильний ступенем свого вияву. Якась дика, непогамовна енергія керувала його рухами (Коцюб. І, 1955, 305); В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах (Загреб., Європа 45, 1959, 37).

3. перен. Який не припиняється, триває безперестанно; безперервний. Твої слова, не вмиті потом Непогамовного труда, Пролинуть непотрібним льотом, Не залишаючи сліда (Рильський, III, 1961, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 357.

вгору