НЕПОГАМО́ВАНО, рідко. Присл. до непогамо́ваний. — Я піду геть, я хочу назад додому! — вирвалося вже дико й непогамовано з його грудей (Коб., II, 1956, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 357.