НЕПОГАМО́ВАНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що непогамо́вний. Я кидаюсь по хаті, як зранений звір, і в непогамованій злобі розпихаю меблі й хочу все знищити (Коцюб., І, 1955, 417); З білими плямами на вилицях, рясним потом на лобі, воно [обличчя] видавало непогамоване хвилювання (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 357.