НЕПОВТО́РНИЙ, а, е. Який не може повторитися. Ти [школо] живеш і житимеш завжди в серці як свідок моєї неповторної юності (Збан., Малин. дзвін, 1958,3); // Те саме, що неповтори́мий. Сьогодні все навкруги було іншим, неповторним фантастично прекрасним… (Гончар, III, 1959, 439); Неповторна краса червневих полів хвилюванням наповнила єство, сльозою зволожила очі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 357.