НЕПОВИ́ННО. Присл. до непови́нний. Чули, чули запорожці З далекого Криму, Що конає Гетьманщина, Неповинна гине (Шевч., II, 1963, 48); [Трохим:] Батько на моїх очах зневажив людину, неповинно образив (Кроп., IV, 1959, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 356.

Неповинно нар.

1) Безъ вины. Кров христіянську неповинно проливали. Чуб. V. 933.

2) Не должно.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 554.