НЕОХА́ЙНИЙ, а, е. Який не дотримується чистоти, порядку або має неакуратний, брудний вигляд. З натури нечепурна, неохайна, Олександра зовсім опустила руки (Коцюб., І, 1955, 26); Завжди [Саня] неохайний, невмитий, з чорними, як вугляний пил, руками (Коп., Сон. ранок, 1951, 105); Княгиня Ольга побачила бідність Константинополя, гидоту й бруд, які звичайно заводяться у пихатого, але неохайного господаря (Скл., Святослав, 1959, 169); // у знач. ім. неоха́йні, них, мн. Люди, що не дотримуються чистоти, порядку. Нещадно ганяла [Шура] неохайних за немиті руки, за нестрижені чуби, за брудні казанки (Гончар, III, 1959, 194); // Наспіх, недбало зроблений, виконаний. Неохайна робота.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 351.