НЕОФІ́Т, а, ч.

1. церк. Новий прихильник якоїсь релігії. На галері Везуть твого сина З неофітами в кайданах (Шевч., II, 1963, 289); [Прісцілла:] Сього не вільно знати й неофітам, поки вони не введені у хрест (Л. Укр., II, 1951, 413).

2. перен. Новий прихильник якого-небудь учення, суспільного руху або новак у чому-небудь. Вона справжній неофіт в національному питанні (Кач., II, 1958, 43); У виноградарськім радгоспі бригадир Зустрів суворо нас: це що такі за люди?.. І лекцію читав [агроном] нам, неофітам трьом, Ледь кокетуючи ученими словами (Рильський, III, 1961, 202); Вони [глядачі] приходили щодня; серед них були завсідники театру й неофіти (Дмит.. Наречена, 1959, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 350.