НЕОБА́ЧНИЙ, а, е. Який діє нерозсудливо, виявляє необережність у своїх діях, не думає про наслідки. А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку На тютюн да люльку, Необачний! (Укр.. думи.., 1955, 82); — Я думав, що необачний хлопчище зараз винирне, почне плисти.., боротися з водою, і я зможу вирятувати його (Фр., IV, 1950, 389); Цей кіт вистежив необачну горобчиху і, стрибнувши з купи цегли, накрив її передніми лапами (Коп., Сон. ранок, 1951, 177); // Викликаний діями нерозсудливої, необережної людини або який свідчить про чиюсь нерозсудливість, необережність. — Прости, Рустеме, за ті необачні слова, що я досі писала й говорила (Коцюб., II, 1955, 157); Арсен згадував необачне вторгнення в брудний барліг Сачка (Дмит., Розлука, 1957, 241); Він не любив необачних вчинків (Рибак, Час.., 1960, 725).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 344.