НЕ́НЬКА, и, ж.
1. пестл. Те саме, що не́ня. В кого ненька, в того й голівка гладенька (Укр.. присл.., 1955, 125); Дмитрикові на хвилинку жаль стало неньки, що.. цілий день мусить носити воду, заробляти на хліб (Коцюб., І, 1955, 129); Це вона — моя ненька. Я впізнав би її завжди і всюди (Збан., Єдина, 1959, 13); Він її заспокоїв: — Ні, ненько, я здужаю (Вовчок, І, 1955, 355); * Образно. Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Шевч., І, 1963, 51).
2. Ласкаве звертання до жінки, перев. старої. — Бабусенько, голубонько. Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду — Де милий-серденько? (Шевч., І, 1951, 54); Побачила [Муха] Бджолу близенько, — Добридень! — каже їй, — Оддиш хоч трохи, моя ненько (Гл., Вибр., 1951, 65).
3. у знач. виг. Уживається для вираження переляку, здивування, радості і т. ін. — Ненько моя! Боже мій!.. Микола стає вогнем, піднімається й летить угору! (Н — Лев., II, 1956, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 344.