НЕНАСТА́ННИЙ, а, е. Який ніколи не припиняється, існує, діє постійно, безперервно; безнастанний. В класі.. стояла ненастанна тривога, лунав крик, і плач, і лемент (Фр., IV, 1950, 224); Помалу, непомітно, з незначних на вигляд, але гірких в своїх наслідках дрібниць, виробилося між матір’ю і дочкою ненастанне непорозуміння (Кобр., Вибр., 1954, 12); — Чого сумуєш всяк час? Глянь: сивина од журби ненастанної В чорній косі повилась? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 343.