НЕНА́СИ́ТЬ, і, ж., рідко. Велика жадоба, потяг, прагнення до чого-небудь. Допалася вона [француженка] до мови, як ужака до молока… Світе мій, яка ненасить! (Вовчок, І, 1955, 374); У вас до праці ненасить, — І праця кличе вас, як мати, Орати, сіяти, косить, Тесать, копати, будувати!.. (Рильський, І, 1956, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 342.