НЕНА́СИ́ТНИЙ, а, е.
1. рідко. Те саме, що ненаже́рливий 1. До всього, здавалося, він втратив інтерес. Одне, що цікавило його, це їжа. На неї він накидався пожадливо і був ненаситний (Цюпа, Назустріч.., 1958, 293); Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (Рильський, II, 1960, 117).
2. перен. Який виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим; жадібний. Тільки тепер по-справжньому стало видно, чим була Каховка.. для ненаситних володарів рабовласницького Півдня (Гончар, Таврія, 1952, 120); Яків через якусь годину опиняється біля старого кладовища, з буйної зелені якого ледве маячить прадавня церква. Тут уже по своєму порядкує ненаситний отець Миколай (Стельмах, І, 1962, 485); // у знач. ім. нена́си́тний, ного, ч. Людина, яка виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим. Не хижа злоба, не злорадство хитрого, не жадібність ненаситного світилася в його очах, а радість перемоги (Кол., Терен.., 1959, 41); // Який виражає велику жадобу до чого-небудь. Від цього погляду, якогось ненаситного й звіриного, Тасі ставало моторошно (Дмит., Розлука, 1957, 146); // Який має великий інтерес і т. ін. до чого-небудь, надмірно цікавиться чимсь. Іван Маркевич був ненаситний у музиці. Він весь час шукав нового (Збан., Малин. дзвін, 1958, 365); // Надзвичайно великий щодо свого виявлення. На його змарнілім лиці знати було ненаситну цікавість (Мак., Вибр., 1954, 48); Його [кошового] вояцька душа, його ненаситна зненависть до ворога змушували бути в найнебезпечніших місцях (Добр., Очак. розмир, 1965, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 342.