НЕНАДІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Якому не можна вірити або довіряти, на якого не можна покластися. — Серед тих півтисячі солдатів запасного полку хіба що сотня набереться таких, котрим можна без риску довірити зброю. А решта — дуже ненадійний народ (Головко, II, 1957, 548); [Лісницький:] Я прийшов сказати, Що ненадійний, темний чоловік — Іван Виговський, лжець та інтриган (Дмит., Навіки.., 1950, 33); // у знач. ім. ненаді́йні, них, мн. Ті, кому не можна вірити або довіряти в чомусь. Іван умів завчасно віддалити ненадійних (Кол., Терен.., 1959, 44); // На якого не можна покладати які-небудь надії. — А чого це не чути веселих пісень та дзенькоту чарок? — На вас чекали, — одказала Варя. — А для чого ж на мене чекати? Я гість ненадійний, непосидючий (Ткач, Плем’я.., 1961, 172).

2. Який викликає сумнів, побоювання щодо своєї міцності, якості і т. ін.; неміцний. Не можуть такі ненадійні турбіни стояти на наших.. станціях (Собко, Біле полум’я, 1952, 164); Вештався [Юрко] навколо машини, перевіряючи стан своїх ненадійних скатів (Добр., Тече річка.., 1961, 121); Почалася відлига, крига на Сир-Дар’ї стала ненадійною і до Раїма можна було добратися лише удосвіта, коли за ніч підмерзало (Тулуб, В степу.., 1964, 364); // Який не може забезпечити, гарантувати успіх, досягнення певної мети і т. ін. Повір мені, що для цих ран дуже ненадійні ліки — дзвіночки конвалій (Донч., VI, 1957, 588); Ненадійний захист.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 341.