НЕНА́ВИСТЬ, і, ж., до кого — чого і без додатка. Почуття великої неприхильності, ворожості до кого-, чого-небудь. В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жінки, нехіть до своєї хати (Коцюб., І, 1955, 26); Данило збагнув, що в ньому закипає ненависть (Коп., Лейтенанти, 1947, 102); // Вороже ставлення до кого-небудь. Класова ненависть визискувачів і звірячий шовінізм імперіалістів сполучилися в одне (Еллан, II, 1958, 103); — Тільки ненависть, тільки помсту, тільки смерть мусить зустріти ворог на радянській землі! (Панч, Іду, 1946, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 341.

Ненависть, ти, ж. Ненависть. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. Ном. № 152. Узя́ти ненависть на ко́го. Возненавидѣть кого. Яке моє життє буде? та й її, як я візьму на неї ненависть? Г. Барв. 201.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 551.

нена́висть — почуття великої не­прихильності, ворожості до кого-, чого-небудь; протилежне любов (щодо коханої людини протилежні кохання, любов). Нехай мене Бог боронить від лихої напасті, від панської карності, від людської не­нависті (М. Номис); Любов викликає любов, а ненависть — нена­висть (приказка); В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жін­ки, нехіть до своєї хати (М. Коцю­бинський); Лише той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); у сполученні: узя́ти нена́висть на кого — зненави­діти когось (у Ганни Барвінок: «Яке моє життя буде? та й її, як я візьму на неї ненависть?»); Святе Письмо повчає: «Смачніш листоч­ки капусти з любов’ю, аніж з при­правою ненависті теля товсте»; апостол Павло писав: «Любов нехай буде не лише мірна; ненавидьте зло та прихиляйтеся до доброго».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 393.