НЕНА́ВИСНО. Присл. до нена́висний 2. З огидою і майже ненависно поглянула [дівчина] на безтурботного Тихона (Горд., Дівчина.., 1954, 211); Йому захотілося крикнути по-звірячому, ненависно. Та звуку не вийшло (Тют., Вир, 1964, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 341.