НЕМОЛОДИ́Й, а́, е́. Який досяг середнього віку; літній. Харитон Шакула був чоловік вже немолодий — літ під сорок (Коцюб., І, 1955, 438); Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст, немолодий вже, поважний і серйозний пес (Довж., Зач. Десна, 1957, 499); Незабаром в передпокій увійшла рішучою ходою немолода лікарка (Стельмах, II, 1962, 252); // Який є невід’ємною ознакою такої людини. Злість, переляк разом струснули немолоді кості вельможного пана, положили його на ліжко, з ліжка на стіл, а з столу в домовину… (Мирний, І, 1949, 369); Повз Романа на легких санчатах проїжджає закутаний башликом судовий пристав. Його немолоде грубе обличчя байдуже, мов у кам’яної баби (Стельмах, І, 1962, 125); — Максиме, — почувся з хати вже немолодий жіночий голос, — з ким ти розмовляєш? (Ткач, Арена, 1960, 6); // Характерний для такої людини (про вік, роки і т. ін.). Невважаючи на свій немолодий вік, він був ще зовсім свіжий на виду чоловік (Н.-Лев., II, 1956, 399); Він співчував їм [комсомольцям] всім серцем і сам радо пішов би в дружину, коли б не його немолоді вже літа (Довж., І, 1958, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 339.