НЕМО́ГА, и, ж.

1. Стан остаточної втоми, повного безсилля.

2. у знач. присудк. сл. Те саме, що незмо́га. Обійнять навік немога, — Обійму на час… Доки світ, тяжка дорога Не розлучить нас (Граб., І, 1959, 84); Несила, немога, коханий, Минуле вернути назад (Стар., Поет. тв., 1958, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 339.

Немога, ги, ж.

1) = Незмога. І росказати немога, що зі мною діється.

2) = Знемога. Хоче встати, в немозі пада. Г. Барв. 537.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 551.