НЕМИ́ТИЙ, а, е. Якого ніхто не мив; брудний. В пекарні було неохайно.. На ослонах, на столі та припічку скрізь понаставлено немитого начиння — горщиків, мисок, ложок (Коцюб., І, 1955, 64); Враз на крайнебі з’явилася хмарка: така невеличка, мізерна, немовби клубок або жмут немитої білої вовни (Дн. Чайка, Тв., 1960, 172); Нещадно ганяла [Шура] неохайних за немиті руки, за нестрижені чуби, за брудні казанки (Гончар, III, 1959, 194); // Який не вмивався або не мився. — Ми всі ходимо вже по тижневі немиті, а наші діти в’януть та гинуть зо спраги (Фр., IV, 1950, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 337.