НЕ́ЛЮБ, а, ч. Чоловік, якого не кохає жінка. Молода, весела, жартлива, вона і не гадала об тім, як важко з нелюбом цілий вік жити (Н.-Лев., І, 1956, 88); Побажавши молодим щастя та дрібних діточок, ще й приказавши притому Тосі — "краще полин їсти, ніж а нелюбом за стіл сісти".., — Боженко поспішив до гурту поважних людей (Смолич, Мир.., 1958, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 332.

Нелюб, ба, м. Нелюбимый мужчина, немилый. Хоче мене мати за нелюба дати. Н. п. Ум. Нелюбонько, нелюбочко. Грин. III. 329.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 550.

не́люб — чоловік (хлопець), якого не кохає жінка (дівчина); немилий; особливе горе дівчині, яку батьки хотіли б віддати за немилого, тому казали: «Волю втонути, як за не­любом бути», «Ліпше весь вік діву­вати, як з нелюбом проживати»; більше того, вважалося, «краще вмерти, ніж з нелюбом жити». Хоче мене мати за нелюба дати (М. Номис); Як важко з нелюбом цілий вік жити (І. Нечуй-Левицький); Не можна нелюба любити, бо нещасна доля із нелюбом жити (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 393.