НЕКТА́Р, у, ч.

1. В античній міфології — напій богів, що зберігав їм вічну молодість, безсмертя. Богиня поставила стіл перед гостем, ..червоний нектар із водою змішала (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 99); // Надзвичайно приємний, чудовий на смак напій. Їжа була смачна, добірна й сита, запивали її якимось чудовим нектаром, що пах медом і зіллям (Козл., Мандрівники, 1946, 27); [Г е н н а д і й: ] Дружок один, з Кавказу, такого винця привіз, що куди там! Нектар! Просто нектар! (Мороз, П’єси, 1959, 263); // перен. Щось життєво необхідне для кого-небудь. Тужив [Дмитро]. Смертельно тужив. По тім нектарі полонинськім, на котрім зріс, міське повітря давило йому груди (Хотк., II, 1966, 103); Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним; З вами на світі, книжки, солодко жити було (Зеров, Вибр., 1966, 377); // перен. Що-небудь дуже приємне. Ще стоїть передо мною Те бліде лице твоє, Із котрого я так жадно.. Ссав любові нектар божий (Фр., XIII, 1954, 166).

2. бот. Солодка, цукриста рідина, яку виділяють нектарники рослин. Хлопчик бачив, як він [метелик], згорнувши крильця, витяг довгий хоботок і почав смоктати з квітки нектар (Донч., VI, 1957, 476); Застосування добрив значно підвищує виділення нектару в квітках гречки (Добрива.., 1956, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 329.