НЕКРУТИ́Й, а́, е́.

1. Який знижується поступово, непомітно, не стрімко, не різко; пологий. Мотор завив і на некрутім підйомі зовсім заглух (Мушк., Серце.., 1962, 150); Хутір Головатого стояв над річкою, трохи вище слободи, на некрутому косогорі, і нагадував невеличку фортецю (Добр., Очак. розмир, 1965, 28).

2. Не доведений варінням або змішуванням до високого ступеня густоти чи твердості (про яйце, тісто, кашу і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 329.