НЕКРИ́ТИЙ, а, е.

1. Який не має даху, покрівлі. Відкладував Хома під осінь хату вкрити, Та на зиму ввійшов в некриту хату жити (Бор., Тв., 1957, 183).

2. Пошитий із шкури, не покритої ніякою тканиною (про одяг). Кирило Самсонович Дубов’яз — важкий, кремезний, неквапливий, в некритому кожушку, добрих юхтових чоботях і шапці-ушанці — стояв серед бригадного двору (Ряб., Жайворонки, 1957, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 329.