НЕЗЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., перев. із сл. як, коли. Не помітити, не відчути чого-небудь. Незчулася [вдовиця], як минули Літа молодії… (Шевч., І, 1963, 159); Федір незчувся, коли.. клунок вислизнув з рук і посунувся по спині додолу (Мирний, IV, 1955, 224); Сьогодні день здався Ігорю таким довгим! Навіть дві великі перерви, які завжди проходять так швидко, що і незчуєшся, сьогодні тяглися страшенно повільно (Багмут, Щасл. день.., 1951, 30); // Не усвідомити, не збагнути своїх дій, поведінки і т. ін. Сама незчулася вона, як простягла руку, взяла, що їй подобалось, що спокушало, та й запхнула в свій пакунок чуже добро (Л. Янов., І, 1959, 46); Гаряча суха хвиля газів забила Чернишеві дихання, кинула геть, і він незчувся сам, як опинився в траншеї, приглушений ударом (Гончар, III, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 324.