НЕЗРІВНЯ́ННО.

1. Присл. до незрівня́нний. Співала ж [О. Петрусенко] дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! (Тич., II, 1957, 42); Одночасно із зростанням виробництва зерна і кормів незрівнянно збільшиться і вихід тваринницької продукції (Хлібороб Укр., 1, 1964, 5).

2. у сполуч. з вищ. ст. прикм. та присл. Набагато, значно. Відчував [Бронко], що міг би дати незрівнянно більше, — та що тут балакати! (Вільде, Сестри.., 1958, 223); Він ішов немов побитий, але на цей раз подоланий Береза був незрівнянно щасливішим від того переможця, що здобув колись свою перемогу на виноградниках (Томч., Готель.., 1960, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 322.