НЕЗРОЗУМІ́ЛО. Присл. до незрозумі́лий. Вона незрозуміло переводила очі з обличчя на обличчя і раптом спитала: — А що таке? Нічого не розумію. Чому це ви запитали, де я живу? (Головко, II, 1957, 580); Кабінет цей своєю охайністю якось незрозуміло гнітив (Руд., Остання шабля, 1959, 252); Як не б’ються офіцерські його [Врангеля] полки, яку зброю не пускають у хід, досі нічого не можуть вдіяти з тією незрозумілою живучою масою сірих та босих армій (Гончар, II, 1959, 380); // у знач. присудк. сл. Не пам’ятаючи себе, Ольга метнулася до Жигая, заступивши собою Єгора. Це було так несподівано і незрозуміло для Матюші, що він дурнувато закліпав віями (Шиян, Баланда, 1957, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 323.