НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Якого не можна зрозуміти, осмислити. Все, що воно [хлоп’ятко] бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим (Коцюб., III, 1956, 26); Ярина не кінчила своєї думки, бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (Скл., Святослав, 1959, 85); // Якого не знає, не розуміє хто-небудь. Каміння пожовкло.., і виписалися на нім якісь незрозумілі письмена (Хотк., II, 1966, 317); Жабі не спала й читала польську газету. Власне, не читала, бо читати вона не вміла, а намагалася розібрати слова й літери незрозумілої для неї мови (Досв., Вибр., 1959, 107); // Який важко розібрати; позбавлений чіткості, виразності; нечіткий, неясний. Черкашин промимрив щось незрозуміле, мабуть, це була подяка, й вийшов на вулицю (Дмит., Розлука, 1957, 62); Ліс був повний неясних, незрозумілих шелехів (Донч., VI, 1957, 23); // Який своїми діями, вчинками, поведінкою викликає подив, здивування (про людину); дивний. Вона [Анеля] робилася для нього чимраз більше загадковою і незрозумілою (Фр., VI, 1951, 404); Женя був по вуха закоханий, ходив незрозумілий, дивний і все зітхав (Сенч., Опов., 1959, 40); // Якого не можна пояснити. Якась незрозуміла сила штовхала його на нові розмови з Ларисою (Руд., Остання шабля, 1959, 106).
2. Для якого нема причин, підстав; безпідставний. Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку (Коцюб., II, 1955, 407); Покоївка швидко глянула на Лукію, в її блакитних очах майнув незрозумілий страх (Донч., III, 1956, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 323.