НЕЗЛОБИ́ВИЙ, а, е. Який не має, не виявляє злоби; добродушний, лагідний. [Сімон:] Були ми ще чисті, невинні і незлобиві малі хлопці (Фр., IX, 1952, 8); Влучний на слово, щирий і незлобивий у товаристві, він усім подобався (Чаб., За півгодини.., 1963, 64); // Який не містить у собі злоби, не виражає її. Хлопці зустріли Нухима радо, з жартами і незлобивими дотепами (Іщук, Вербівчани, 1961, 24); Він посміхавсь увесь свій вік — у радощах і в горі, в веселощах і в праці, і в незлобивому глузуванні з людей і з самого себе (Довж., І, 1958, 308).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 319.