НЕЗЛИ́Й, а́, е́.

1. Який не заподіює зла іншим і не схильний до цього; добрий. [Едіта:] Для щирої душі, незлого серця не треба красномовства, тільки правди (Л. Укр., III, 1952, 9); //Який виражає доброзичливість, прихильність до кого-небудь. Помолюся господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (Шовч., І, 1963, 342).

2. Хороший, непоганий. Все забула [відьма], І злеє й незлеє, Всіх простила, всіх любила (Шевч., І, 1951, 537); Русявий гармоніст лади настроїв, Шукав мотивів тихих і незлих (Мал., Звенигора, 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 319.