НЕЗЛА́МНИЙ, НЕЗЛО́МНИЙ, а, е.

1. Якого не можна розбити, зігнути, зруйнувати і т. ін.; дуже міцний. Пута незламні; Залізні панцирі незломні.

2. у чому і без додатка. Якого не можна побороти, скорити, зламати і т. ін.; непереможний. Незламні в горі і в біді, невтомні в славному труді, дівчата з Краснодона (Уп., Вітчизна миру, 1951, 17); Князь стоїть такий, як і завжди, стрункий, дужий, незламний (Скл., Святослав, 1959, 604); Зразок непереборення, — незломний Сталінград (Тич., II, 1947, 226); Є серце в народу невтомне, На все в нього сили стає. В труді і у битві тверде і незломне, Снагу нам і мудрість дає (Бичко, Вогнище, 1959, 20); // Який свідчить про чию-небудь непереможність, нескореність, незламність. По ній [постаті] знати вперту, незламну силу (Л. Укр., II, 1951, 243); // Якого не можна послабити, придушити, зменшити і т. ін.; наполегливий, завзятий. [Шевченко:] В незламній боротьбі прославлений народ! (Тич., І, 1957, 327); Незламна рішучість.

3. Який виявляє стійкість, твердість, непохитність у намірах, поглядах, вчинках, діях і т. ін.; вірний своїм переконанням; непохитний. Руку Мені стискає, гріючи очима, Спокійний, простий, лагідний, твердий Десняк Олекса, більшовик незламний… (Рильський, II, 1960, 327); Грабовський багато зазнав тортур, але залишився до кінця незламним, хоча й передчасно ліг у могилу! (Нар. тв. та етн., 6, 1964, 62); // Який свідчить про чию-небудь стійкість, твердість, непохитність у чомусь. Батько тільки махнув на неї рукою, як і на її матір, бо добре знав незламну, цупку вдачу їх обох… (Н.-Лев., IV, 1956, 230); Вже в ранньому дитинстві Леся [Українка] відзначалася рішучим, незламним характером (Укр. літ., 9, 1957, 238); Вона бачила, що він зараз стиснутий залізною незламною волею Крутояра (Собко, Біле полум’я, 1952, 169); // Якого не можна похитнути, зменшити, послабити (про віру, надію і т. ін.); твердий. Бачив я, як радісно ступав він На сей важкий, безповоротний шлях, Яку незламну в серці віру мав він (Фр., XIII, 1954, 289); О, скільки в їх [очах] незломної надії, О, скільки в їх на щастя любих мрій! (Гр., І, 1963, 68); Оддавало вірою од його слів незламною, як гора кам’яная (Вас., II, 1959, 103).

4. Якого не можна порушити, розбити, зламати; непорушний. Возз’єднання всіх українських земель в єдиній Радянській Українській республіці могло відбутися тільки завдяки незламній дружбі народів Радянського Союзу (Рильський, III, 1956, 24); Як і тоді, твоє незламне слово, товариш мій, учитель бойовий! (Сос., І, 1957, 477).

5. Якого ніхто не може змінити; незмінний. Мабуть, з сивої давнини віків пройшли через століття оці дикунські звичаї, незламними й живучими лишилися в побуті слободян (Шиян, Баланда, 1957, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 318.