НЕЗДОЛА́ННИЙ, а, е. Якого не можна здолати, знищити, підкорити, перебороти і т. ін.; непереможний. Нездоланну силу продемонстрував соціалістичний лад в час Великої Вітчизняної війни (Ком. Укр., 10, 1966, 29); Корчмар без жодної потреби, приголомшений нездоланним горем, спинився біля залізної брами (Рибак, Помилка.., 1956, 170); Дружби нашої святої єдність нездоланну не порушити нікому ні тепер, ні потім (Гонч., Вибр., 1959, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 316.