НЕЗДА́ТНИЙ, а, е.

1. на що, до чого, з інфін. Який не має якостей, властивостей, необхідних для чого-небудь, неспроможний робити щось і т. ін. До збройного повстання в грудні 1905 р. народ в Росії виявлявся нездатним на масову, збройну боротьбу з експлуататорами (Ленін, 31, 1951, 478); — Нездатний вже я до роботи, та й моя стара вже підтопталась.., — сказав дід Грицай (Н.-Лев., IV, 1956, 201); Почуває сама [Катька], що нездатна тепер думати над чимось так же ясно й просто, як раніше (Сміл., Зустрічі, 1936, 113); // до чого. Який не має здібностей, нахилу до чого-небудь. Нездатний був Тарас до кухарства (Мирний, V, 1955, 310).

2. розм., рідко. Який не підходить для чого-небудь, не відповідає певним вимогам; непридатний. [Джонс:] Не знаю, чи путня глина.. [Р і ч а р д:] Для скульптури вона нездатна (Л. Укр., III, 1952, 94); Він знав.. всі літери, але по-старому: бе, ве, ге… Демид почав йому виясняти, через віщо його знання нездатне (Гр., II, 1963, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 316.