НЕЗГІ́ДНИЙ, а, е.

1. Те саме, що незгі́дливий. Один молодий, що терпів таку кару, Старому жалівсь на незгідную пару: — Од жінки така тягота на мені, Неначе я камінь-спідняк у млині! (Крим., Вибр., 1965, 247).

2. з чим. Який не відповідає чому-небудь, іде врозріз з чимсь; несумісний. Ось.. інтелігенція, що в сліпій гордості і гордій сліпоті відкидає від себе все незгідне з її привидами та забобонами (Фр., XVI, 1955, 42); Багато книг було знищено через те, що духовенство вважало їх зміст незгідним із вченням християнської церкви (Іст. середніх віків, 1955, 40).

3. Позбавлений гармонійності, злагодженості (про голоси, звуки, музику і т. ін.). Найгірше незгідні голоси зливаються в далечині в гармонійні тони (Март., Тв., 1954, 304); Лиш два такі чоловіки стояли серед коршми [корчми] та хриплими, надірваними і незгідними голосами співали якусь.. думку (Фр., І, 1955, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 314.