НЕЗГРА́БНИЙ, а, е.
1. Який має непропорційну, недоладну будову, неструнку фігуру і т. ін. Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей, а ще більше незграбно виглядали великі, в повикривлюваних чоботях ноги (Кобр., Вибр., 1954, 77); Він узяв її за руку, як маленьку дівчинку, і пішов з нею, великий і незграбний, уздовж алеї (Донч., III, 1956, 401); // Який не має спритності й легкості у рухах; неповороткий, вайлуватий. — Яка незграбна, на кліщі наступила. Треба дивитись під ноги (Хижняк, Тамара, 1959, 250); Не хотілось показувати себе незграбним, вайлуватим. І він поспішав, а виходило ще гірше (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 185); // Який свідчить про чиюсь неспритність, неповороткість. На сцену з-за лаштунків повільним незграбним кроком вийшов Семен Барабаш з гармонією (Сміл., Зустрічі, 1936, 118); Його рухи спочатку були навіть незграбні, жести трохи дикі, без усякої грації… (Ільч., Серце жде, 1939, 231); // Нездатний швидко рухатися, повертатися і т. ін. (про судно, машину і т. ін.). Яресько зненацька помітив ліворуч якесь Інше судно, незграбне, пузате (Гончар, II, 1959, 48); Заскреготала стріла екскаватора, і незграбний ківш зачерпнув свою порцію розтолоченого грунту (Хижняк, Килимок, 1961, 16).
2. Позбавлений легкості, витонченості; зробл. грубо, без смаку (про предмети); грубий. Тільки дві речі стояли в хаті чужі і навіть наче ворожі: біла дубова шафа, наглухо закрита, і довга незграбна скриня (Коцюб., II, 1955, 246); Валя мешкала на Сніговій вулиці в похмурому, незграбному будинку (Вільде, Сестри.., 1958, 217); // Зробл. неакуратно, невміло. Сиджу в окопі. Окопи — мізерні, незграбні ямки, затулені зверху соломою (Вас., Незібр. тв., 1941, 227); З цього ділового паперу так і випирало шляхетське презирство і витончена наруга над тими, хто мав прикласти до листка незграбний підпис, хрестик чи відтиск пальця (Стельмах, І, 1962, 186); // Який погано приводиться, завеликий на кого-небудь, невдало пошитий (про одяг, взуття). Вони проходили по вулицях групками в незграбних шинелях (Довж., І, 1958, 15); Я вже ходила так з блокнотом у руках, Ще дівчинкою, в рваних черевиках, Незграбних надто, трохи завеликих (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 62).
3. Позбавлений майстерності, влучності, дотепності і т. ін. (про мову, твір і т. ін.). Засилаю до Ювілейного Комітету свій може й незграбний.. вірш на вшанування дорогої усім нам ювілянтки (Мирний, V, 1955, 422); — Та мова, що я чув від поручика, ..була.. незграбною й безбарвною (Досв., Вибр., 1959, 124); // Який не має логічного зв’язку, послідовності і т. ін.; безладний. Одвик я вже думати вдень, і, певне, через те мої денні думки такі важкі, сірі, незграбні (Л. Укр., III, 1952, 678); — Їхня незграбна програма погубила нас (Гончар, II, 1959, 208).
4. Невміло, невдало виявлений. Та гріло серце батькові не раз Людське, хай і незграбне, співчуття (Рильський, III, 1961, 39); Кузь уявляв його пітне обличчя й незграбні спроби виправдатись (Руд., Остання шабля, 1959, 544).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 315.