НЕЗГАСА́ЮЧИЙ, а, е.

1. Який не згасає, завжди горить, світить або світиться. Незгасаючий вогонь.

2. перен. Який не послаблюється, не зникає, не проходить (про почуття, вияв чого-небудь і т. ін.); постійний. Це перший його твір — твір, в який вкладено найкращі почуття молодого митця, глибока, незгасаюча любов до людини (Коз., Зол. грамота, 1939, 35); [Нечай:] Дозволю собі короткий тост: підіймемо бокали за незгасаючу мужність нашої Лесі! (Сміл., Черв. троянда, 1955, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 313.