НЕЗВА́НИЙ, а, е. Який з’являється, приходить і т. ін. без запрошення; непроханий. Незваному гостю місце за дверима (Укр.. присл.., 1955, 224); Тепер рідний поріг батьківської хати Іван переступав, як гість, і то — як гість незваний (Кол., Терен.., 1959, 32); // На якого не чекає, не сподівається хто-небудь; небажаний. — Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних, Задля твоєї матусі, і кривду тобі учиняють (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 63); // Який несподівано вторгається куди-небудь (про ворогів). Кусень хліба, тепла хата та спокій були дорожчі від будь-яких скарбів. Але якраз цього і не вистачало для великої армії Бонапарта. Росія виявилася скупою для незваних галлів (Кочура, Зол. грамота, 1960, 389).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 311.