Про УКРЛІТ.ORG

незбутній

НЕЗБУ́ТНІЙ, я, є.

1. Який не може здійснитися, збутися; нездійсненний. [Борис (упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє):] Ніколи я не благав нічого незбутнього (Кроп., І, 1958, 437).

2. Який не минає, від якого важко звільнитися, якого важко позбутися. Зненависть одверта й незбутня струмилася з очей гуцула і панича-улана (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 44); Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними незбутньої туги, лише зрідка вимовляв якесь слово (Жур., Опов., 1956, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 311.

вгору