НЕЗБО́РЕНИЙ, а, е. Якого не зміг перемогти, скорити, збороти хто-нобудь; непереможений. Ми брали з кривавого бою, не знавши вагань у бою, оспівану, друже, тобою незборену землю свою (Уп., Вірші.., 1957, 38); Попереду був важкий марш тисячі людей, які героїчно вирвались з ворожого оточення і незборені, невловимі, йшли далі мстити і нищити ворогів… (Шер., В партиз. загонах, 1947, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 311.