НЕЗАТЬМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Який не затьмарився, не став темним; ясний, чистий. Ось вона [війна] летить на нього з чистого, незатьмареного неба, і він навіть не знатиме, звідки взялася його смерть (Загреб.. Європа 45, 1959, 62).

2. перен. Нічим не засмучений; безтурботний. Куточки вуст [у Гриця] закінчуються.. двома усміхненими ямками. Поглянеш на таку юність незатьмарену — і сам в душі усміхнешся (Стельмах, II, 1962, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 310.