НЕЗАМО́ЖНИЙ, а, е. Який має невеликі достатки; матеріально погано забезпечений; бідний. Грицько, син залізничного сторожа, чоловіка незаможного і дуже сімейного, ще змалечку зазнав нужди та бідування (Вас., І, 1959, 158); Я і мій Терентій давно вже порвали і з церквою, і з попами. Ще тоді, як він був головою комітету незаможних селян (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 67); // у знач. ім. незамо́жні, них, мн. Ті, що мають невеликі достатки. Тримаються міцно в селі незаможні За землю й за владу Радянську свою (Перв., II, 1958, 384); // Який характеризується невеликими достатками. Незаможне життя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 309.