НЕЗА́МКНЕНИЙ, НЕЗА́МКНУТИЙ, а, е.

1. Не зачинений на замок, ключ, засув і т. ін. (про двері, шухляду і т. ін.). Двері були незамкнені, лише взяті на клямку (Воскр., Весна.., 1939, 62); Жукова штовхнула незамкнену хвіртку, ввійшла, озираючись (Донч., V, 1957, 287); // Двері якого не зачинені на замок, ключ, засув і т. ін. У клуні хліба вже не було, вона була незамкнена, але Денис добре пам’ятав, що він замісто замка заложив кілочок (Гр., II, 1963, 301); * Образно. Боже милий! Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі, Понад оцим нікчемним морем Нудити світом? (Шевч., II, 1963, 130).

2. У якого не з’єднані кінці, крайні частини (про коло, ланцюг і т. ін.); розірваний. Вони вибігли на середину сцени і стали незамкненим колом, підковою, обнявши один одного за плечі (Жур., Вечір.., 1958, 401); Багато таких злитків [міді], що мали форму брусків, незамкнутих кілець та дисків, знайдено в Закарпатті (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 308.