НЕЗАДОВО́ЛЕНИЙ, а, е. Який відчуває незадоволення ким-, чим-небудь. — Вже пізній час, — промовила Ватя, незадоволена прогулянням на човні (Н.-Лев., IV, 1956, 121); [Люба:] Можливо, я помиляюсь, але мені здалось … ніби ти незадоволений, що зустрів тут Ваню (Мик., І, 1957, 476); Особливо похмурий та незадоволений ходив Григір у жнива (Тют., Вир, 1964, 34); // Який виражає незадоволення. — Ти знаєш, Борисе, — чувся молодий незадоволений бас, — нічого не можу зробити … (Гончар, IV, 1960, 61); — Що це ти, Жайсак, наче ховаєшся? — з незадоволеною усмішкою, але все ж грайливо спитала Шаукен, вітаючись (Тулуб, В степу.., 1964, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 307.