НЕЗАГО́ЄНИЙ, а, е.

1. Який ще не загоївся, не зарубцювався (про рану). Мій мозок і тіло ще душать кайдани, І палять огнем незагоєні рани (Олесь, Вибр., 1958. 283).

2. перен. Який ще не пройшов, не зменшився (про переживання, щось тяжке, неприємне і т. ін.). Незагоєний біль в її слові почувсь (Шер., Дружбою.., 1954, 6).

Незаго́єна ра́на — те, що вже давно турбує людину, змушує переживати. Коли Юлічка запитала його про сестру, він не міг відповісти одразу. Це запитання влучило прямо в його живу, незагоєну рану (Гончар, III, 1959, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 306.