НЕЖУРЛИ́ВИЙ, а, е. Який не сумує, не тужить, не журиться, має веселу вдачу. Антін не журиться, бо він і на вдачу нежурливий (Н.-Лев., V, 1966, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 305.

Нежурливий, а, е. Безпечальный, беззаботный. Добре, що ти нежурливий удався.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 547.