НЕЖОНА́ТИЙ, а, е. Який не одружився, не має дружини; неодружений. Один [двір] у найми дає [Грицько], у другому сам з жінкою та нежонатим сином живе (Мирний, III, 1954, 15); Обидва брати були вже немолоді, але нежонаті (Чаб., Катюша, 1960, 78); // у знач. ім. нежона́тий, того, ч. Неодружений чоловік; холостяк. Поможи, боже, нежонатому, а жонатому й жінка поможе (Номис, 1864, № 8864); Оскільки в гуртожитку мешкали тільки нежонаті, на першому поверсі містилися їдальня та майстерня для лагодження одягу (Руд., Вітер.., 1958, 107).
Молоди́й та нежона́тий — уживається для підкреслення вільного, незалежного стану. [Петро:] А ти виспівуєш собі, не журишся, Василю? [Василько (весело):] А чого мені журитись — молодому та нежонатому? (Вас., III, 1960, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 305.