НЕЖИВИ́Й, а́, е́.
1. У якому припинилося життя; мертвий. А на друге літо Москаля вже неживого Найшли в балці діти (Шевч., II, 1953, 56); Долівка у крові… Лежить убита мати і діти — неживі (Сос., II, 1958, 200); // у знач. ім. неживи́й, во́го, ч. Мертва людина; покійник. На гульбищах так вивертається [хлопець] і трясе своїм лахміттям, що й неживий почне йому підгупувати ногою (Стельмах, II, 1962, 167); * У порівн. Витягли мене, і я відразу повалився на землю, мов неживий (Фр., IV, 1950, 16); // Позбавлений життєздатності (про тіло та його частини). [Монтаньяр (дивиться на голову Жірондиста):] А нежива [голова] стерпіти може й більше (Л. Укр., II, 1951, 164); Чорні пальці глибоко обрізались, але не бризнула кров — лише кілька запечених.. краплин витиснулися з неживого тіла (Стельмах, II, 1962, 173); // Який засох, зів’яв (про насіння, рослини). Неживе насіння кисню та інших окисневих сполук не поглинає (Мікр. ж., XXIII, 1, 1961, 17); — Я не люблю березового соку, — мовив Василь. — Од нього деревом неживим одгонить (Гуц., З горіха.., 1967, 43).
◊ Мо́в (як, ні́би і т. ін.) неживи́й: а) дуже повільно, мляво. Іваниха втерла очі рукавом, важко зітхнула і почала поратись коло снідання, та все мов нежива (Л. Укр., III, 1952, 552); б) нерухомо, тихо. — Стійте, .. — кричить отаман на наших. — Ви, середні, ні з місця, а ви, бокові, — у об’їзд на Сокільні Байраки… Заляжете там, мов неживі, анічичирк… (Мирний, І, 1949, 211); в) приголомшений чим-небудь, сам не свій. Громада зібралась, як ніч, сумна; молодиці кричать, плачуть; а мати — як нежива ходить (Вовчок, І, 1955, 87).
2. Такий, як у мерця (про обличчя, очі і т. ін.). Стоять усі нерухомо, як статуї, з неживими очима (Головко, II, 1957, 296).
3. Позбавлений життєвих сил, бадьорості, енергії і т. ін. — Не всі тії сади цвітуть, що весною розвиваються, — тихим, низьким, неживим якимсь голосом промовила ти (Л. Укр., III, 1952, 684); // перен. Який перебуває у стані заціпеніння, бездіяльності, знесилення і т. ін. через втому, нервове напруження, біль, переляк. Бувало, вигляне [Катруся] із хижі, Як тая квіточка з роси, Як теє сонечко з-за хмари. Ввесь похолону, неживий Стою, бувало (Шевч., II, 1963, 268).
4. Який не належить до тваринного чи рослинного світу; неорганічний. Всі дані науки доводять, що живі істоти виникли з неживої матерії в результаті тривалого процесу розвитку (Наука.., 7, 1958, 19); // у знач. ім. неживе́, во́го, с. Все, що не належить до тваринного чи рослинного світу. Все живе Й неживе, Що по Тисі пливе, Пригортає до дна Кам’яна глибина… (Гойда, Сонце.., 1951, 48); // Який не належить до живої матерії; у якого немає ознак життя. [Р і ч а р д (до статуї):] Обізвись хоч ти до мене, глино нежива! (Л. Укр., III, 1952, 89); В сутінях хмарного досвітку сірі, невиспані обличчя солдатів визирали неживим камінням (Вас., II, 1959, 39).
5. перен. Безлюдний, спустілий (про дім, вулицю і т. ін.). Мовчать квартали неживі (Сос., II, 1958, 189).
6. перен. Відірваний, далекий від життя, від дійсності (про твори, тематику); неактуальний. Писати щось неживе; // Невиразний, необразний, блідий (про слово, мову). Кому потрібні неживі слова? Кого вони запалять перед боєм? Вогнем і кров’ю наливай ущерть Свої пісні (Перв., І, 1958, 208).
7. грам. Який стосується різноманітних явищ, предметів, що не належать до живих істот.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 304.